Донбаська державна
машинобудівна академія

Небесна Сотня: Герої першої перемоги у битві, що триває

20 лютого 2026 року – дванадцята річниця кривавого ранку, коли кулями було прошито саме серце України. 12 років відтоді, як на Інститутській у Києві впали беззбройні сини й доньки нашої держави – і водночас 12 років від початку відкритої російської агресії. Поки Майдан стікав кров’ю, кремль уже запускав свої хижі пазурі в українську землю – анексував Крим і розпалював війну на Донеччині та Луганщині.

20 лютого 2014 року стало вершиною Революції Гідності – трагічною і величною. Того дня в центрі столиці загинули 48 патріотів. Разом з іншими полеглими й смертельно пораненими учасниками протестів зими 2013–2014 років, а також активістами, які навесні віддали життя за територіальну цілісність України, вони стали Небесною Сотнею – нашими янголами-воїнами, першими Героями новітньої війни за свободу.

Серед них – наші земляки Сергій Бондарев та Іван Пантелєєв. Їхні імена назавжди вписані в історію боротьби. Сергій, студент Академії, загинув 18 лютого 2014 року під час першого штурму Будинку профспілок, прийнявши на себе чотири кулі. Іван поліг 20 лютого на Інститутській – лікарі нарахували в його тілі сім куль. Вони не мали зброї, але мали незламну волю. Обидва посмертно удостоєні звання Героя України, нагороджені орденом «Золота Зірка» та медаллю «За жертовність і любов до України».

Пам’ять про них живе не лише в серцях. У музеї ДДМА розташована експозиція, присвячена Сергію Бондареву. У Краматорську встановлено меморіальні дошки на честь Івана Пантелєєва. У першому корпусі Академії – пам’ятний знак усім загиблим під час Революції Гідності. Це не просто меморіали. Це – клятва пам’ятати і продовжувати боротьбу.

Герої Небесної Сотні змінили нас. Вони змусили націю усвідомити: гідність – не гасло, свобода – не абстракція, а вибір – не подарунок, а відповідальність. Їхня смерть стала пробудженням. Їхня жертва – точкою неповернення.

Сьогоднішня війна – це продовження тієї битви. Ми не можемо відокремити Майдан від фронту, бо російська агресія народилася саме тоді, коли ворог спробував розтоптати нашу свободу й наш європейський шлях. Та він помилився. Українці не скорилися тоді – і не скоряться тепер.

Їхня кров стала насінням нашої стійкості. Їхній подвиг – нашим обов’язком.