- Деталі
-
Опубліковано: Четвер, 11 грудня 2025, 10:59
До Дня Збройних Сил України в Академії відбувся захід, який організувала ініціативна група гуртка «Історичне краєзнавство» при кафедрі філософії та соціально-політичних наук під керівництвом доцентки Наталії Стешенко. Приємно, що весь захід підготували і провели саме студенти. Це було цікаво, жваво і захопливо.
Ведучий Данило Брадулов, доповідачі Давид Озерян, Роман Манаєнко, Владислав Попов (група ПЛ-24-1) і Ксенія Володченко (група ПЛ-23-1) у своїх виступах пригадали історичні звитяги українців на шляху державотворення.
Відзначення Дня Збройних Сил України проходило крізь призму локальної та загальноєвропейської історії: Конотопська битва 1659 року, бої Армії УНР, переможні рейди УПА, сучасні перемоги ЗСУ.
Після відновлення незалежності України було створено відповідну законодавчу основу для формування Збройних Сил. Становлення війська незалежної України відбувалося у складних умовах. А 2014 рік став перевіркою на мужність, витривалість, вірність Військовій присязі та відданість народу України в умовах військової агресії рф проти України. Також цей рік увійшов в історію як момент відродження української армії. ЗСУ вступили в реальні бойові дії з добре озброєним і навченим ворогом.
У боях за незалежність і територіальну цілісність України тисячі бійців проявили себе героїчно. Завдяки підтримці громадянського суспільства вдалося за короткий термін відновити боєздатність Збройних Сил.
В історії боротьби за нашу незалежність звучать одні й ті самі міста, бо Московська експансія на територію України триває сотні років – від Козацької держави, Української Народної Республіки і до сьогодення – вписано багато славних перемог української зброї над агресором.
Українське військо століттями стримувало московську експансію. І сьогодні воно продовжує справу своїх попередників. Адже історія нашої боротьби сягає часів козацької доби, княжої Русі та Великого Князівства Литовського. Серед цих політичних подій є битви, які стали символами нашої незламності й військового таланту.
Битва під Оршею, 1514 рік
Перемога під Оршею врятувала Велике Князівство Литовське, до якого тоді входили українськи землі, від московської експансії. Битва стала одним із перших тріумфів у Східній Європі нового на той час роду військ – артилерії.
Сучасною емблемою танкових військ України є лицарська латна рукавиця, що тримає пірнач. У Збройних Силах України вона символізує перемогу в битві під Оршею і свідчить, що танкові підрозділи ЗСУ є нащадками переможного українського лицарства доби Середньовіччя. Обладунок є обов’язковими елементом емблем наших сучасних танкових (важких механізованих) бригад.
З 24 серпня 2018 року 30-та окрема механізована бригада носить ім’я Костянтина Острозького, який очолював військо в битві під Оршею. На шевроні бригади тоді ж з’явився геральдичний знак Острозького – «щит із острогою», скопійований із печатки князя.
Похід на Москву, 1618 рік
Одним із прикладів успішної кампанії українців проти московитів є спільний польсько-козацький похід 1618 року під проводом видатного полководця, гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
Результатом походу стало підписання невигідного для російського царя Михайла Романова Деулінського перемир’я 11 грудня 1618 року. Воно ж стало найбільшим успіхом Речі Посполитої, яка отримала білоруські й українські землі (Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, усього 29 міст), втрачені в попередніх війнах. Король Речі Посполитої офіційно зберіг право зайняти московський трон, а цар Михайло Романов відмовився від титулів князя Чернігівського, Сіверського, Смоленського та Лівонії.
Постать же Петра Конашевича-Сагайдачного залишається винятковою у військовій історії України. Сьогодні його ім’я носить Національна академія Сухопутних військ, 38-ма окрема бригада морської піхоти, а також фрегат ВМС України, який у березні 2022 року затопили задля захисту гавані Миколаєва та уникнення захоплення ворогом.
Конотопська битва, 1659 рік
Після смерті Богдана Хмельницького (1657 рік) Україна переживала період нестабільності, названий істориками Руїною. Московське царство прагнуло скористатися ситуацією. Навесні 1659-го в Україну вторглася московська армія, яка за ствердженням сучасних дослідників налічувала 50 тисяч вояків. Московити зруйнували Срібне, Борзну, передмістя Ніжина, однак застрягли під Конотопом, де козаки нанесли потужний удар. Московське військо було оточене і майже все знищене за один день.
Конотопська битва 1659 року засвідчила, що навіть у найскладніші періоди української історії наші попередники були здатні давати нищівну відсіч агресору, поєднуючи стратегічну майстерність із високою мотивацією захищати власну державність.
Кримська операція, 1918 рік
На початку 1918 року ситуація для Української Народної Республіки була геть кепською. Війська більшовицької Радянської Росії окупували українські території і зрештою прорвалися до Києва. Після підписання мирної угоди з Центральними державами в Бресті, українське командування планувало зайняти Крим (що формально не належав до УНР) і взяти під контроль Чорноморський флот.
З частин Запорізької дивізії сформували Кримську групу на чолі з полковником Петром Болбочаном, яка й вирушила до Кримського півострова. Блискавичні успіхи в Криму засвідчили силу українського наступу і неспроможність більшовиків зупинити просування УНР.
Кримський похід виявив блискучий талант полковника Петра Болбочана і став тріумфом українського війська. Ця подія увійшла в історію як одна з найсміливіших операцій української армії періоду визвольних змагань.
Перший зимовий похід Армії УНР, 1919–1920 роки
Перший зимовий похід, без перебільшення, став найгероїчнішою сторінкою воєнної історії часів Української революції. Армія, якій загрожувало цілковите знищення, не лише була збережена, а й виконала намічену операцію; дух війська, пригноблений невдачами осені 1919 року, знову піднявся. Вперше українська армія застосувала партизанські методи боротьби, до того ж із ворогом, який значно перевищував чисельністю та озброєністю. Згодом цей досвід успішно застосовувала Українська Повстанська Армія.
Зимовий похід сприяв такому піднесенню національної свідомості українства, що більшовикам довелося змінити тактику, підтримавши НЕП та політику українізації, а це своєю чергою спричинилося до розвитку української культури, знаного як українське відродження 1920-х років.
Нині пам’ять про Лицарів Зимового Походу повертається в суспільну свідомість. Це ім’я з серпня 2019 року носить 28-ма окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ. На Одещині в місті Ананьїв відкрито перший в Україні пам’ятник із зображенням Залізного Хреста Лицарів Зимового Походу.
ОУН / боротьба УПА
Попри всі звитяги українського війська у Другу світову українці входили без власної держави. Діяльність ОУН та УПА була важливою для підтримки самого існування ідеї української державності. Коли в 1939 році СРСР захопив Західну Україну, це стало для ОУН поштовхом активніше думати про поширення своєї ідеї на східні та південні землі. До початку серпня 1941 року оунівцям вдалося організувати адміністрації в 187 із 200 районів Західної України та у 26 районах Правобережжя, зокрема в Житомирській області й на заході Київщини (Бишівський та Макарівський райони). У Житомирі, Вінниці та Кам’янці-Подільському постали обласні управи.
Після нападу Німеччини на СРСР почався наступний етап боротьби – перехід ОУН у підпілля, який у різних регіонах завершився до лютого – березня 1942 року. УПА вважала себе в стані війни з гітлерівською Німеччиною, хоча Радянський Союз і залишався ворогом № 1. Лідери УПА очікували, що в ході виснажливої війни на Східному фронті обидва супротивники вичерпають ресурси та ослабнуть, що призведе до революційної ситуації, якою зможе скористатися ОУН, щоб здобути владу Україні.
З поверненням радянської влади за підпілля ОУН взялися органи СМЕРШу та НКДБ. Найбільшим зіткненням УПА з внутрішніми військами НКВД стали бої у Кременецьких лісах навколо урочища Гурби (поблизу села Антонівці) на межі Рівненщини й Тернопільщини навесні 1944 року. Тоді 3–4 тисячі бійців прорвалися з понад 15-тисячного оточення радянських солдатів.
Від 1944 року й до кінця Другої світової війни більшість осередків націоналістичного підпілля, заснованих за німецької окупації, були розгромлені. Але національно-визвольна боротьба у цих краях не згасла. Бійці ОУН боролися за незалежність Україні й в центральних регіонах країни до середини 1950-х років, допоки осередок опору совєцькій владі лишався у західних областях.
Героїчна боротьба ОУН–УПА продовжилась у сучасних умовах, коли український народ змушений відстоювати суверенітет під час збройної агресії російської федерації.
Стратегічні наступальні операції (вересень – грудень 2022 року)
У лютому 2014 року російська федерація розв’язала збройну агресію проти України – розпочалася Війна за Незалежність. Ворог окупував Автономну Республіку Крим і Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей. Тоді, у 2014 році Збройні Сили України, підкріплені добровольцями, зупинили просування окупації, звільнили від загарбників частину захоплених територій.
Широкомасштабне вторгнення рф 24 лютого 2022 року принесло війну на всю територію України. У спротиві російському агресору Український народ продемонстрував світові приклади мужності, стійкості, сміливості, кмітливості та єдності перед жорстоким ворогом, що чисельно переважає.
До липня 2022 року були звільнені від російської окупації Київщина, Чернігівщина, Житомирщина і Сумщина а також острів Зміїний, у серпні того ж року розпочалися стратегічні Харківська та Херсонська наступальні операції, що вважаються найуспішнішими.
На захист батьківщини стали і наші студенти й випускники. На жаль, дехто з них за свободу України віддали найцінніше – своє життя… Загиблих вшанували хвилиною мовчання.
На сторінці «Герої війни» Академія вшановує пам’ять своїх випускників і студентів, які полягли за Україну. Розділяємо глибоку скорботу з усіма, хто втратив своїх близьких, їхні імена навічно викарбувані в історії про героїчну боротьбу українського народу.
Сила українського війська — не лише у зброї, а в нашій історичній пам’яті, традиції боротьби та єдності поколінь
Сучасні Збройні Сили України — спадкоємці звитяжної традиції. Сьогодні вони знову стоять на передньому краї боротьби за життя нашої держави, захищаючи кожного з нас. І наше завдання — пам’ятати, підтримувати, бути поруч, адже перемога народжується там, де народ і армія єдині.
День Збройних Сил України — це не лише свято військових. Це день нашої вдячності, пошани та усвідомлення відповідальності перед тими, хто щодня ризикує життям, аби Україна жила.
За матеріалами кафедри філософії та соціально-політичних наук
